| Головна » Статті » Література » Казки |
Вуглик i Iскорка.
Вуглик i Iскорка
У родині Вогнів народилися дітлахи: вогник-дівчинка і вогник-хлопчик. Назвали їх Іскорка і Вуглик. Одного разу: - Летимо травичку палити, - запропонував Вуглик. - Летимо, - погодилася Іскорка. І вони, осідлавши повітряних коників, помчали на лісову галявину. - Пожежа, - здійняли переполох звірята. - Вогонь! – закричала на весь ліс сорока. А Іскорці і Вуглику хоч би що: бігають один за одним з дерева на дерево. - Ой, біда, - сплеснула пухкими долонями Хмаринка. – Ану бігом звідси! – насварила малих вогників. – Геть! Бачачи, що Іскорка і Вуглик на її слова не зважають, вона надулася, потемніла і з неї на землю полився дощик… - Ви чого, тітко? – насупилися вогники. – Ми ж лише граємося… - Граєтеся? – загуркотіла Хмара. – Та ви ледь ліс не спалили! Бігом додому, бо батьків покличу. - Ми самі підемо, - потупили очі малі вогники. Вони добре знали: якщо дізнаються батьки, то їм не позаздриш! А скільки разів було, що мама з татом доручали їм завдання, а Вуглик і Іскорка про них забували… - Потрібно щось робити, - сказав одного разу батько-Вогонь, - наші діти зовсім безвідповідальні. - Просто вони ще малі, - спробувала виправдати їх мама. - Так, вони ще не зовсім дорослі, але і у звіряток є діти! А вони їх ледве не позбавили життя! - Тут я з тобою згідна, - погодилася мама-Вогонь. – Їх ігри могли привести до біди, добре що тітка Хмара втрутилася. - Отож. На наступний день, як тільки Сонечко розплющило оченята, тато-Вогонь розбудив Іскорку і Вуглика: - Прокидайтеся, бешкетники. Сьогодні я вас візьму з собою на роботу. - Ура! – застрибали малі. Вони так давно про це мріяли! Спочатку малі вогники попрямували з батьком до пекарень: там Вогонь розтопив печі… «Дякуємо тобі, Вогонь!» - дякували пекарі, задоволено оглядаючи свіжоспечений хліб. Яке рівномірне полум’я! – раділи подорожні, розпаливши багаття. – Біля такого вогню і зігріємося і їсти швиденько зготуємо. Іскорка і Вуглик з гордістю дивилися на батька. Який він молодець, - думали. – Всі його поважають і шанують. А як обережно він запалює свічі для закоханих! От би і собі так навчитися! - Навчитеся! – прочитав їх думки батько. – Головне дуже цього захотіти. - Ми хочемо! – закивали малі вогники. З тих пір вони щодня вчилися всьому тому, що вміли їх батьки. Спочатку не все вдавалося, але Вуглик і Іскорка дуже старалися і згодом все частіше і частіше їм говорили слова подяки. - Бачиш, Вуглику, і нас вже шанують, - сказала одного дня Іскорка. - Так, - посміхнувся Вуглик. – І знаєш, це набагато приємніше ніж бешкетувати. А
ми в вас ніколи не сумнівалися! – обійняли Іскорку і Вуглика батьки. Їм
було приємно знати, що їх дітям дякують, що вони потрібні. | |||||||
Переглядів: 1448
|
|
Випадкові файли
Схожі матеріали | |||||||
| Всього коментарів: 0 | |
