День Перемоги
Ярами бурими, гнідими
Тумани впали, поповзли,
Німотні тіні заходили
Сліпого попелу й золи.

Який поріг? Нема порога.
Де родовід? – не доведу.
Цілує тихо Перемога
Губами білими Вдову.

А горе горя ще народить,
В порожній вигляне рукав:
Стоїть народ мій і народи
Із похоронкою в руках.

Лежать руйновища, затихли,
Зозулі лет – ні в тих ні в сих.
Земля – могила для загиблих.
Земля – землянка для живих.

І лиш сльоза з пожеж іржава
Таку ж іржаву доганя -
До смерті стомлена держава
У плуг корівку запряга.

Народ піврукий і півногий
Пита – кого? чого? – пита.
Вдова цілує Перемогу
У перепалені вуста…

Погиб народ. Не стало знаку.
Одна ознака – був такий.
Під мерехтінням Зодіаку
Вербові капці і ложки.

І тут, коли, коли вже мурі
На нас дивилися віки -
В дитдомі, в гільзі, у латурі
Народ нам зав’язав пупки:

Малі-маленькі – більші-менші,
Дезінфіковані вапном, -
Так стали ми, народоперші,
Його незаскленим вікном.

Тотальної погуби-згуби
Ребристе в лишаях дитя.
І цілували наші губи
Вдова-Любов, Вдова-Життя.
(Микола Вінграновський)

***

Смак незабутній перемоги
Лунає досі у серцях
Блиск переможної дороги
Дарує радість у роках

Вони пройшли, вони здолали
Той шлях, жорстоких ворогів
Неприязнь долі подолали
Знайшли себе; серед снігів

Серед пустельних бурь змагались
З дощем и зливою злились
Роки пройшли, вони лишились
Вкраїну захищать клялись

Під свистом куль ішли до цілі
І вибух бомб, снарядів дзвін
Їм додавали сил у полі
І далі йшов з вогнем загін

До перемоги, щоб відбити
Фашистів зло, звільнити світ
Від окупантів, щоби жити
Змогли спокійно, край щоб квіт

Героїв мало вже лишилось
Покрила скроні сивина
А щастя у серцях з’явилось
Лише в душі гримить війна

На грудях ордени, медалі
В строю їх чутно тихий дзвін
Нам ветерани спасли долі
За це їм наш низький уклін

***

Воїнам

Ви — гордість народу, ви — суть його й сіль,
Ядро покоління і сила залізна,
Вогнисте і щедре буяння весіль,
Натхнення, цвітіння, опора Вітчизни.

Ви — воля, якої ніхто не скорив,
Для миру ви сила й опора священна,
Ви — спокій солодкий своїх матерів,
Ви — радість і гордість своїх наречених.

Усе, що я маю,— готовий оддать
За ваші квітучі, озорені весни.
Ви — днини ясної небачена рать,
Ви — в дальнє майбутнє прозріння чудесне.

Ви йдете — Й лягає на землю трава,
І жде вас домівка, і квіти, і води…
У шумі тополь — чуєм ваші слова.
А стан ваш — то посох, опора народу.

Життям своїм чистим — у бурі й вогні
Життя ви утвердили й сонце над краєм.
Ви — святість сердець на священній війні.
Ви смерть подолали — вам смерті немає,

І кров ваша чиста, як промінь зорі,
Всіх недругів змила з гарячої тверді.
Ви — світу основа, ви — богатирі,
Ви карк поламали неправді і смерті.

Ви дня золотого дзвінкі ковалі,
Мислителі й воїни, зодчі й поети.
Ви — щастя, ви — слава, ви — мир на землі,
Ви — спокій Вітчизни, ви — доля планети!

***

Знову Вічний вогонь обпікає серця,
Знову спогад далекий приносить неспокій,
Бо дорогам воєннім немає кінця,
Бо приходять до Вас побратими крізь роки,
Забираючи друзів в останній політ,
Щоб по їхніх стежках вже онуки ходили…
Тільки вічний вогонь об’єднує усіх,
Щоб вклонитися Вам і солдатським могилам.

***

Ми знову прийдемо до вічного вогню,
Рокам ніколи пам’яті не стерти
Про тих,хто пережив страшну війну,
І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.
Ми знову прийдемо до вічного вогню…
Із нами прийдуть і онуки й діти,
Щоб ветеранам до землі вклонитись,
Щоб вшанувати їхню сивину.
Нехай Господь дарує їм літа,
Тепло і затишок, щасливі дні безхмарні.
Нехай щороку зелень молода
Встеляє килимом стежки у завтра.

***

Ніхто не забутий;
На попіл ніхто не згорів:
Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.
І доки є пам’ять в людей і живуть матері,
Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
їх прийняла війна, лишивши списки
загиблих у праведнім бою,
застигли в тузі обеліски,
в гранітнім каміннім строю.
Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,
Тих, хто повернувся і поліг в боях.
І вклонімось всі ми низько до землі їм,
Квітами устелим їх тернистий шлях.

***

До тебе, людино, звертаюсь:
Залиш на хвилинку щоденні турботи.
З собою побудь у глибокій скорботі,
Згадай чоловіка, товариша, брата,
Дружину, сестру чи посивілу матір.
перед трагічною хвилиною мовчання
словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше нам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізнались ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати,
Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль. І тому я прошу
Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням.