Як Промінчик будив землю

Кожного року Сонячний Промінчик будить все живе. Так і цієї весни: тільки Зима на Північний полюс - сонячний хлопчик одягає картузика і поспішає на Землю.

-  Просинайся, - полоскотав квіточку. – Весна іде.  

-  Промінчику! – посміхнувся Підсніжник. – Дякую, що розбудив.  

-  Немає за що, причепурюйся, - підморгнув сонячний хлопчик і полетів далі.  

Аж бачить - Травичка спить. Він до неї і так, і сяк, а тій хоч би що.

-  Раз так, начувайся! – і Промінчик зняв з голови картузика.  

-  Ой, як тепло! Ой, як добре! – почала ніжитися Травичка. 

- Промінчику, ти?!

-  А хто ж іще? – посміхнувся хлопчик.  

-  Дякую за тепло, сонячний! – подякувала Травичка і почала розправляти листочки: весна ж іде!  

А Промінчик попрямував далі…

- Струмочку-дзвіночку, відкрий оченята,

Чекають тебе з нетерпінням звірята!

Прокинься, проснися, нам всім заспівай,

Нехай знову радість наповнить цей край! – проспівав Промінчик до Струмочка, і крига почала танути.За мить дзюрчала свою пісеньку водичка..

- Промінчику! – зрадів Струмочок. – Присядь, потеревенимо.

-  Не маю часу, іншим разом, - вибачився Промінчик.

- Дякую, що розбудив! – потис руку другові Струмочок. – Забігай частіше у гості.
- Обов’язково, тільки всі справи завершу, - відповів Промінчик і полетів далі.

Він лагідно брав у долоні гілочки дерев, і вони прокидалися від тривалого, зимового сну; стукав у нірки звіряток, і ті виходили  побавитися під весняним сонечком…

А коли день добіг кінця, хлопчик-промінчик повернувся на небо. Засинаючи, він задоволено посміхнувся, адже так радісно бачити щасливих рослин і звірят, так приємно бути потрібним.