| Головна » Статті » Література » Казки |
| У категорії матеріалів: 38 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 4 » |
Сортувати за: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Переглядам
|
Був собі дід та баба, а в них
було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних вже вони й
жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають,
сміються з нього, а він анай на печі у просі, в чорній сорочці, без
штанців. Як дадуть, то їсть, а ні, то він голодує. Аж ось прийшла чутка,
що так і так: прилетів такий царський указ, щоб зібралися до царя на
обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тій
кораблі, за того цар дочку віддає. |
|
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним. — Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі. |
|
Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись
ізласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав
йому дійну корову, каже: — Потроху відробиш мені за неї. Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові: |
|
Колись була птиця-жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже: — Нехай мені буде! А жайворонок каже: — Нехай мені! |
|
Уранці на лісовій галявинці зібралися майже всі мешканці лісу – зайченятка, їжачки, лисички, ведмедики. Тут вони гралися і пустували, бігали і відпочивали. І що вони побачили? Із землі, пробиваючись до сонечка, з’явився невеличкий росточок. «Що це? Звідки він узявся?» - питали один в одного лісові мешканці. Наступного дня на росточку розпустився ще один листочок, потом ще і ще |
|
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема.
Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?»
От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка! Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає: |
|
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і
мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він
мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить».
Покинув його й сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: — Що ти таке? А він каже: — Я — пан Коцький. |
|
Жила-була маленька дівчинка. Всі її любили, дарували багато іграшок. В дівчинки була одна мрія - вона хотіла завести песика, щоб бавитися з ним, виховувати, гуляти. Але батькі на це не були згодні - вони жили в невеликому будиночку, де місця для песика не було. |
|
Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа
дома, мички пряла. І такі вони бідні — нічого не мають: що зароблять,
то проїдять, та й нема. От баба й напалась на діда: зроби та й зроби їй
солом’яного бичка і осмоли його смолою. — Що ти говориш? Навіщо тобі той бичок здався? — Зроби, я вже знаю навіщо. |
|
Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго
пожила баба, чи ні, та й здумала вмерти; а як умирала, то своєму
чоловікові казала:
— Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю! — Добре, — відказав чоловік, — не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду. |
